Загальним ім'ям "скіфи" стародавні греки називали племена, що жили на території сучасної України від VII ст. до Р.Х. до III ст. по Р.Х. За легендою, переданою "батьком історії" Геродотом, кочові скіфи прийшли з-за Волги та завоювали землі кіммерійців. Потім, переслідуючи їх, скіфські загони через Кавказ дісталися Переднього Сходу та близько 30 років спустошували царства Урарту, Ассирію, Мідію, дійшли до Єгипту. Повернувшись до Північного Причорномор'я, скіфи зітнулися з несподіваним ворогом. За Геродотом, під час відсутності скіфських воїнів їхні дружини зляглися з рабами. Тепер, боячись гніву обдурених чоловіків, скіф'янки виставили проти них своїх синів від рабів, й ті зі зброєю в руках не пускали скіфів додому. Тоді один з їхніх вождів запропонував стати до бою з нащадками рабів не як з рівними — зі зброєю в руках, а як з рабами, узявши батоги. Після цього заколотники побігли і скіфи повернулися на свою землю. Вчені вважають, що в такій формі збереглися перекази про завоювання скіфами земель сучасного українського лісостепу, населених не скіфськими племенами. У VI ст. до Р.Х. Скіфія вже являла собою могутнє військово-політичне об'єднання.

В ІV ст. до Р.Х. Скіфія досягла свого політичного та економічного розквіту. За Геродотом, етнічне та політичне лідерство належало скіфам царським, котрі вважали всіх інших своїми рабами. У степу жили скіфи-кочівники. На північ від них мешкали скіфи-орачі, що вирощували хліб на продаж. Вважається, що вони, як і згадувані Геродотом неври, гелони, агафірси, будіни та інші племена, були нескіфського походження, але знаходилися в політичній залежності від кочових скіфів. Одним з славетних скіфських царів був Атей. 339 року до Р.Х. він у 90-літньому віці зазнав поразки в битві з батьком Олександра Македонського Філіпом, і це стало початком кінця Скіфії.

В III ст. до Р.Х. її спіткали нові лиха. Посухи та суворі зими, що повторювалися рік за роком, викликали екологічну кризу,що спричинило політичну та демографічну кризу. Сформувалося пізньоскіфське об'єднання, відоме з праці Страбона як Мала Скіфія. Проте в античній та середньовічній літературно-історичній традиції термін "скіфи" надовго залишився загальною назвою варварського населення Північного Причорномор'я та символом непереможної руйнівної сили.

Самобутнім і унікальним явищем світової культури є скіфський звіриний стиль. У ньому виконані (як правило, з золота та бронзи) витвори прикладного мистецтва, створені самими скіфами і грецькими майстрами на замовлення. Як видно з назви, головним у системі образів цього стилю було зображення тварин. Травоїдні (олень, бик, кінь, вівця тощо) символізували добрий, земний початок. Дикі (лев, пантера, тигр, вовк) і фантастичні (грифон) хижаки, орли та змії уособлювали злі потойбічні сили. Боротьба між добром та злом передавалася в мистецтві звіриного стилю сценами "роздирань" — нападу хижаків та грифонів на травоїдних. Архаїчний скіфський звіриний стиль характеризується чистотою образів, фігури тварин зображені в оригінальній манері, але цільними. Починаючи з V ст. до Р.Х., сюжетний малюнок звіриного стилю ускладнюється, образи тварин вплітаються до орнаментальних композицій і стають частиною їх. Великої популярності набув прийом зображення тих частин тварин, що символізували їхні головні якості: копита коня чи лося, рога оленя, паща або ікла хижака, око та дзьоб орла. У цьому стилі відливалися бронзові і золоті бляхи вуздечкових наборів, прикраси щитів та панцирів, нашивні пластини. У IV ст. до Р.Х. скіфське мистецтво зазнало сильного впливу античного. Грецькі майстри, що працювали на замовлення скіфів, сумлінно передавали реальні образи людей і тварин, створивши стиль "етнографічного реалізму" у скіфському мистецтві. З'явилися антропоморфні зображення богів та героїв, до скіфських могил стали частіше потрапляти імпортні македонські чи фессалійські речі. Старий звіриний стиль став виходити з моди та забуватися.

Збірка кіммерійських старожитностей на виставці є однією з найвизначніших і включає ряд першокласних раритетів. З епохою кіммерійців пов'язані такі унікальні знахідки, як лубенський скарб та золота гривна, а також військові обладунки та предмети кінської збруї. Лубенський скарб включає виготовлені з бронзи предмети озброєння та посуд. Цей скарб, якому близько 3000 років, є фактично "колекцією в колекції", оскільки в ньому зібрано речі, виготовлені в різних краях Азії та Європи — від Байкалу до Балканського півострова і долини Рейну. Він належав, можливо, одному з кіммерійських, або інших степових володарів і є свідченням маршрутів його військових походів і довгого життя, проведеного в битвах з державами і племенами Старого Світу.