Візантійська імперія утворилася в IV ст. по Р.Х. при розкладі Римської імперії і проіснувала до середини XVст. Її художня цивілізація, що виникла на переломі двох епох — античності і середньовіччя — увібрала в себе найкращі досягнення греко-римських традицій. Географічне положення Візантії, володіння якої знаходилися на двох континентах — у Європі та Азії, призвело до з'єднання азіатських і європейських впливів, відбилося на громадському житті, культурі і мистецтві Візантії. Панування православ'я визначило своєрідність розвитку візантійської художньої культури, спіритуалістичний характер її мистецтва. Зв'язок з античними традиціями, однак, ніколи не уривався. Особливо стійким він був у прикладному мистецтві, роль якого в середньовіччі не зводилася тільки до декоративних або утилітарних функцій. Візантійська цивілізація значно вплинула на розвиток культури багатьох середньовічних країн Східної і Південно-Східної Європи. Прийняття християнства міцно зв'язало держави Балканського півострова, Закавказзя, Кавказу, Київську Русь та Крим з центром східного християнства — константинопольською церквою. Протягом усього періоду існування Візантійської імперії Константинополь був законодавцем розвитку їхнього релігійного життя та художньої культури.

Пам'ятки візантійського мистецтва в колекції "Платар" репрезентовані культовими предметами раньохристиянського та середньовізантійського мистецтва, що походять, ймовірно, з Причорномор'я, яке входило в цей час до складу Візантійської імперії. Серед них такі унікальні предмети церковного начиння як скляний релікварій у формі маленького саркофага та золотий потир, чашею для якого є скляний келих із зображенням хреста на дні; бронзові хрести-енколпіони так званого "сірійського" типу тощо. Про ювелірне мистецтво Візантії, яке сформувалося в традиціях римської столичної школи, ми можемо робити висновок по золотих прикрасах із сердоліковими вставками. Тільки християнська символіка і деякі технологічні особливості відрізняють їх від подібних виробів римського часу.

Дорогі золоті прикраси та інші предмети розкоші були важливим елементом візантійської дипломатії. З їхньою допомогою Візантія забезпечувала "дружбу та співробітництво" із сусідніми державами. Саме до таких речей відносяться золоті колти ізскляними вставками, прикрашені у варварській манері, що зазвичай знаходять в похованнях  заможних хозар. Прикладом виробів місцевих (причорноморських) майстрів можуть бути  золоті штамповані листоподібні підвіски, які наслідують візантійські зразки.

Могутнім сусідом Візантії на півночі з IХ cт. була східнослов'янська держава Київська Русь — одна з найбільших держав середньовічної Європи, кордони якої простиралися від Чорного до Балтійського морів та від Карпат до Волги. Феодальний сепаратизм та татаро-монгольська навала спричинилися недовговічності цього державного утворення, однак його столиця — Київ — аж до розгрому 1240 р. залишався політичним, духовним та церковним центром усіх східно-слов'янських земель.

Ювелірне мистецтво Київської Русі — одна з яскравих сторінок розвитку світового мистецтва. Золоті та срібні прикраси X - XIII ст. у колекції репрезентовані як окремими знахідками, так і наборами чотирьох скарбів, у складі яких: скроневі кільця київського типу, колти, прикрашені черню та емалями, намисто з криноподібними підвісками, персні та браслети. Скань, зернь та чернь були улюбленими прийомами давньоруських майстрів-ювелірів. Вершиною київських златоковалів були перегородчасті емалі, техніку виготовлення яких вони перейняли у візантійських майстрів. Своєрідність форми, системи декору і змісту зображень роблять давньоруські емалі окрасою найбільших музеїв світу. До рідкісних зразків цього виду мистецтва відносяться золоті колти з зображенням павичів та крилатого коня на предметах зі скарбу золотих прикрас.

Творами ювелірного мистецтва в колекції репрезентовані художні вироби кочових народів південноруського степу — печенігів, торків, половців, які з кінця IX століття і до монголо-татарської навали постійно загрожували кордонам Київської Русі. Військові конфлікти змінювалися періодами замирення, під час яких давньоруські князі, наприклад, укладали шлюби з дочками половецьких ханів, вороги іноді ставали союзниками, пограбування змінювалося торговельними відносинами. Як наслідок, особливо у XII ст., до кочового степу потрапляли давньоруські прикраси, предмети озброєння та побуту.

Про неповторну своєрідність ювелірного мистецтва кочовиків свідчать знахідки таких типових для них прикрас, як великі золоті "рогаті" колти з конічними шипами, прикрашені сканню та зерню. Також срібні скроневі кільця та сережки з напускною порожньою намистиною, які головним чином знаходять в похованнях чоловіків та  жінок; срібні прикраси капелюхів, намисто та браслети з гагату і скла, кручені та псевдо-виті гривни, аналогії яким відомі й серед давньоруських старожитностей.